Посвідчення шлюбного договору: Майнові та немайнові права, які регулюються нотаріально в Україні

Шлюбний договір (контракт) є ключовим інструментом, що дозволяє майбутньому або вже існуючому подружжю на договірних засадах змінити стандартний, встановлений законом, режим спільної сумісної власності. Укладення цього договору вимагає обов’язкового нотаріального посвідчення та спрямоване на мінімізацію майнових спорів у випадку розлучення. Українське законодавство чітко визначає, які права можуть бути врегульовані шлюбним договором, а які — залишаються поза його юрисдикцією.

1. Умови укладення шлюбного договору та час його дії

Шлюбний договір може бути укладений у будь-який момент, але його юридична чинність залежить від факту реєстрації шлюбу.

1.1. Час укладення та набуття чинності

• До реєстрації шлюбу: Договір підписується майбутнім подружжям та посвідчується нотаріусом. Він набуває чинності лише у день реєстрації шлюбу у ДРАЦС. Якщо шлюб не реєструється, договір втрачає силу.
• Під час шлюбу: Договір набуває чинності одразу ж після його нотаріального посвідчення.

Обов’язковою вимогою є повна дієздатність обох осіб, які укладають договір. Нотаріус зобов’язаний роз’яснити сторонам їхні права та наслідки підписання цього документа.

1.2. Термін дії договору

Шлюбний договір може бути укладений на певний строк або на невизначений термін (на весь час шлюбу). Він автоматично припиняє свою дію з моменту припинення шлюбу, за винятком тих умов, які стосуються майнових прав подружжя після розлучення, наприклад, аліментних зобов’язань.

2. Майнові права, які регулюються договором

Це основна сфера застосування шлюбного договору. Він дозволяє подружжю відступити від загального правила про те, що майно, набуте у шлюбі, є їхньою спільною сумісною власністю (частки є рівними). Положення про майнові права можуть стосуватися як наявного майна, так і майбутнього майна.

2.1. Зміна режиму спільної власності

• Спільна сумісна власність на часткову: Подружжя може визначити, що майно, придбане у шлюбі, належатиме їм не на спільних засадах, а у чітко визначених частках (наприклад, 70% чоловіку, 30% дружині).
• Визначення особистої приватної власності: Договором можна встановити, що певне майно, набуте під час шлюбу (наприклад, квартира чи автомобіль), вважатиметься особистою приватною власністю одного з подружжя.

2.2. Порядок поділу майна у разі розлучення

Це один із найважливіших розділів. Подружжя може заздалегідь визначити, як саме буде поділено конкретне майно, наприклад:

• Конкретна квартира переходить у власність дружини, а автомобіль і земельна ділянка — чоловіка, незалежно від їхньої вартості.
• Встановлення грошової компенсації за частку майна у разі розлучення.

2.3. Врегулювання утримання (аліментів)

Шлюбний договір може врегулювати питання утримання (аліментів) того з подружжя, хто потребує допомоги, навіть після розірвання шлюбу. Подружжя може:

• Визначити розмір та строк щомісячних виплат.
• Встановити умову, за якої право на утримання припиняється (наприклад, працевлаштування або новий шлюб).

Детальніше про особливості майнових прав подружжя читайте у статті: Спільне сумісне майно подружжя: юридичні аспекти.

3. Немайнові права: Обмеження

Шлюбний договір в Україні має виключно майновий характер. Він не може регулювати особисті немайнові відносини між подружжям та їхніми дітьми. Це ключова відмінність від договорів, укладених в деяких інших юрисдикціях.

3.1. Що заборонено регулювати шлюбним договором

Договором не можна:

• Регулювати особисті відносини: Наприклад, зобов’язання щодо виконання домашніх обов’язків, графік спільного відпочинку чи відвідування родичів.
• Обмежувати права дитини: Договір не може зменшувати обсяг прав дитини, встановлених законом, чи визначати, з ким із батьків проживатиме дитина після розлучення.
• Ставити одного з подружжя у вкрай невигідне становище: Це може стати підставою для визнання договору недійсним у судовому порядку. Наприклад, якщо договір повністю позбавляє одного з подружжя права на будь-яке майно, набуте у шлюбі.

3.2. Додаткові зобов’язання щодо дітей (дозволено)

Хоча договір не може визначати, з ким проживатиме дитина, він може встановлювати додаткові майнові зобов’язання щодо утримання дітей, понад встановлений законом мінімум, наприклад:

• Фінансування навчання у приватному закладі чи за кордоном.
• Придбання нерухомості на ім’я дитини.

4. Порядок зміни та розірвання договору

Шлюбний договір – це не незмінний документ. Він може бути змінений або розірваний.

4.1. Зміна договору

Зміни до шлюбного договору вносяться за спільною згодою подружжя. Угода про внесення змін також підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню.

4.2. Розірвання договору

Договір може бути розірваний двома основними шляхами:

• За взаємною згодою: Подружжя укладає угоду про розірвання, яка також посвідчується нотаріусом.
• За рішенням суду: На вимогу одного з подружжя. Суд може розірвати договір, якщо:
  • Умови договору ставлять позивача у вкрай невигідне становище порівняно з його правами за законом.
  • Існують обставини, які істотно змінилися (наприклад, серйозна хвороба, втрата роботи).

5. Оформлення у нотаріуса: Необхідні документи

Для посвідчення шлюбного договору нотаріусу необхідні такі документи:

• Паспорти та РНОКПП (ІПН) обох сторін.
• Свідоцтво про реєстрацію шлюбу (якщо договір укладається під час шлюбу).
• Документи на майно: Якщо договір стосується вже наявного майна, нотаріус може вимагати правовстановлюючі документи (свідоцтво про право власності на квартиру, техпаспорт тощо).
• Проєкт договору: Бажано мати попередньо узгоджений сторонами текст договору.

Нотаріус обов’язково перевіряє факт належної реєстрації шлюбу (або його майбутньої реєстрації) та повну дієздатність сторін, що є гарантією юридичної чистоти документа.

Питання, пов’язані з оподаткуванням, хоч і рідко застосовуються до шлюбних договорів, можуть виникати при перерозподілі власності. Податки при таких операціях розраховуються за правилами, аналогічними оподаткуванню при продажу нерухомості між родичами.

Укладення шлюбного договору – це не ознака недовіри, а цивілізований спосіб планування майбутнього, що забезпечує захист фінансових інтересів кожного з подружжя.