Порядок посвідчення заповіту та особливості закритого заповіту в Україні

Заповіт — це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті щодо належного їй майна та майнових прав. Це один із найважливіших документів у нотаріальній практиці, що вимагає найсуворішого дотримання законності та гарантії таємниці. Посвідчення заповіту забезпечує, що воля заповідача буде виконана, а майно перейде до обраних ним осіб.


1. Загальний порядок посвідчення заповіту у нотаріуса

Для того, щоб заповіт набув законної сили, він має бути посвідчений відповідно до вимог Цивільного кодексу та Закону України “Про нотаріат”.

1.1. Основні вимоги до заповідача

  • Дієздатність: Заповідач має бути повністю дієздатним (тобто досягти 18 років і бути здатним усвідомлювати значення своїх дій).
  • Особиста присутність: Заповідач має звернутися до нотаріуса особисто. Посвідчення заповіту через представника (за довіреністю) не допускається.
  • Свобода волі: Воля заповідача має бути вільною та повністю відповідати його внутрішньому бажанню.

1.2. Процедура посвідчення (Відкритий заповіт)

  1. Консультація та підготовка тексту: Нотаріус з’ясовує волю заповідача щодо розподілу майна, уточнює склад спадкоємців та наявність умов (заповідальний відказ, заповідальні розпорядження тощо).
  2. Написання та читання: Заповіт може бути написаний або нотаріусом зі слів заповідача, або самим заповідачем. Текст обов’язково має бути прочитаний уголос заповідачем (або нотаріусом у його присутності).
  3. Підписання: Заповідач особисто підписує документ. Якщо він не може підписати через хворобу, це може зробити інша особа (рукоприкладник) у присутності нотаріуса та з зазначенням причин.
  4. Реєстрація: Нотаріус реєструє заповіт у Спадковому реєстрі. Без внесення до Реєстру заповіт не матиме юридичної сили.
  5. Таємниця: Нотаріус зобов’язаний зберігати таємницю заповіту до моменту відкриття спадщини.

2. Особливості закритого заповіту: Конфіденційність понад усе

Закритий заповіт — це унікальна форма, що дозволяє заповідачу зберегти зміст свого розпорядження в таємниці навіть від самого нотаріуса. Він застосовується, коли заповідач не бажає розкривати свою волю нікому, крім себе.

2.1. Визначення та юридична суть

Закритий заповіт — це документ, зміст якого невідомий нотаріусу. Він посвідчується не шляхом ознайомлення з текстом, а шляхом засвідчення факту передачі заповіту в запечатаному конверті.

2.2. Порядок посвідчення закритого заповіту

  1. Написання: Заповідач самостійно складає заповіт. Він повинен бути написаний та підписаний особисто заповідачем. Не можна використовувати технічні засоби (друк на принтері).
  2. Запечатування: Заповідач поміщає документ у конверт та запечатує його особисто.
  3. Передача нотаріусу: Заповідач у присутності нотаріуса передає йому запечатаний конверт.
  4. Засвідчення: Нотаріус робить на конверті напис про посвідчення заповіту, ставить дату, свій підпис та печатку, і вносить інформацію до Спадкового реєстру.
  5. Зберігання: Нотаріус зберігає конверт у себе до моменту смерті заповідача.

2.3. Юридичні вимоги до закритого заповіту

  • Мова: Має бути написаний розбірливо.
  • Підпис: Підписаний особисто заповідачем.
  • Відсутність свідків: На відміну від звичайного заповіту, де свідки можуть бути присутні на прохання заповідача, закритий заповіт посвідчується без них.

3. Розкриття закритого заповіту після смерті заповідача

Процедура розкриття закритого заповіту є окремою нотаріальною дією.

  1. Подання свідоцтва: Після смерті заповідача та спливу терміну для подачі заяви про прийняття спадщини (6 місяців), нотаріусу надається свідоцтво про смерть.
  2. Розкриття конверта: Нотаріус розкриває конверт у присутності спадкоємців, про яких йому відомо, або їх представників.
  3. Оголошення тексту: Нотаріус оголошує повний текст заповіту.
  4. Протокол: Складається протокол про розкриття заповіту, в якому зазначається повний текст документа. Цей протокол є підставою для подальшого оформлення спадщини.

Ризик закритого заповіту: Якщо заповідач у запечатаному конверті порушив вимоги законодавства (наприклад, написав його не власноруч або не поставив підпис), нотаріус не може про це знати і посвідчить його. Пізніше такий заповіт може бути визнаний судом недійсним.


4. Обов’язкова частка у спадщині

Важливо пам’ятати, що воля заповідача не є абсолютною. Навіть при наявності заповіту, існує категорія осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині (незалежно від змісту заповіту):

  • Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця.
  • Непрацездатна вдова (вдівець).
  • Непрацездатні батьки.

Ці особи успадковують половину частки, яка належала б їм за законом, якщо б заповіт був відсутній.

Висновок

Посвідчення заповіту є надійним способом висловити свою волю, однак це вимагає чіткого дотримання нотаріальних процедур. Звичайний (відкритий) заповіт більш надійний, оскільки нотаріус перевіряє його текст. Закритий заповіт забезпечує таємницю, але містить більші ризики визнання його недійсним через порушення форми. Звертайтесь до кваліфікованого нотаріуса, щоб обрати найбільш оптимальну форму.